- Світлано Іванівно, то що це була за програма?

- Це освітня програма, для адміністраторів, було 8 груп по 5 осіб з усієї України. Одна з умов - щоб ті, хто приїде, не відвідували до цього Америку і не знали англійської мови. Кожна група мала свій напрямок: дитсадки, школи, бібліотеки, адміністратори. Наша група мала працювати у  Ньютоні.

- Ви відразу попрямували до Ньютона?

- Спочатку два дні провели у Вашингтоні. Дуже гарне місто, величне, надзвичайно привітні люди. Все якраз цвіло, скрізь тюльпани. Незабутні враження і від панорами нічного Вашингтона, яку спостерігали з одного з меморіалів. Два дні працювали в бібліотеці Конгресу, побували в музеї Конгресу. У Вашингтоні, до речі,  дуже багато музеїв, і всі вони безплатні.

- Які ваші перші враження від Ньютона?

- Коли виїхали з Де-Мойна (це адміністративний центр штату Айова), то було навіть деяке розчарування: така ж місцевість, як у нас - горбочки, поля, лісочки, річечка. Єдине, що тоді цвіли дикі вишні, ліловий колір, дуже гарно.

Ньютон - маленьке містечко, дуже схоже на наше. Багатоповерхівок немає, котеджі, в основному, двоповерхові, дерев'яні. Дітей багато в школах, але молодь виїздить у більші міста, бо тут немає роботи. Колись, як у нас РПЗ, тут працювало підприємство «Майтек» з виробництва пральних машин.

А вразило - це чистота і їхні дороги.

- Світлано Іванівно, ваша делегація знайомилася з роботою закладів освіти. Які дитсадки у Ньютоні?

- Дитсадків у нас таких немає.  Наскільки індивідуальний і стимулюючий підхід до кожної дитинки. У мам немає як таких декретних відпусток - або малюка в дитсадок, або няні. Максимальна група   - 10 осіб. Бачили діток з півроку до року  - троє в групі, з року до двох - п'ятеро, з трьох до чотирьох - шестеро, до п'яти років  - вісім діток. Усе пристосовано до дітей, немає жодних меблів вище їхнього зросту. Ми відчували себе там гігантами. Все - на рівні дитини, щоб вона могла дістати сама. Немає м'яких іграшок - пластикові, великі, куди можна залізти, взяти, щось будувати.

Початкова школа у них з 5 років, і там учитель, як вони кажуть, навчає життю, і ще 2-3 його помічники. Що здивувало - стоїть величезна коробка з оргскла, у неї насипано горох, квасолю тощо, і діти туди залазять і граються. І зрозуміло, що вони цим свої пальчики розвивають, збирають насінини в маленькі коробочки. Багато дуже наочності - просто очі розбігаються. Велика увага приділяється кожній дитині. Щось зробив - зразу виставочка, виставки є у кожного класу. Стіни в коридор до половини прозорі, і на склі висять па-кетики з прізвищами. Виявляється, це діти так вирощують свої рослини: поливають і спостерігають, як ті ростуть.

Куди б не зайшли - у початкову, середню чи старшу школу, скрізь стимулюючі плака-тики: ти  молодець, ти зможеш, ти цього досягнеш. Вони не забороняють дітям нічого, а знаходять потрібні слова, щоб дитина не робила те, що не можна.

- А які враження від знайомства з американською школою?

- Нас дуже цікавила робота молодшої, середньої і старшої школи. До речі, вони працюють окремо. Американці дуже дивувалися, що наші першокласники навчаються разом зі старшокласниками.

У них у кожному класі одномісні парти на коліщатках: треба - група з'їхалася, окремі заняття - роз'їхалася. Парти підібрані по віку дітей. Дванадцятикласникам уже по 18 років, такі солідні. Вони закінчують школу і паралельно вже навчаються або в технікумі, або в коледжі, які дозволяють освоїти якийсь фах. Це мені дуже сподобалося.

Майже кожна школа має своє спрямування, наприклад спортивна. Матеріальна база там така, що у нас на підприємствах сучасних такого немає.

Зайшли у музичний клас, то наша школа мистецтв блідне перед ним. Там стільки ін-струментів. І навіть оркестрова яма є.

- Чи були ви у вищих навчальних закладах?

- Так. Поряд з Ньютоном є університет, біля якого розташувалося студентське містечко. Кожен будинок має назву: український, російський тощо, там живуть студенти з різних країн. Дуже сильне студентське самоврядування. Якщо їм щось хочеться змінити, вони дають свої пропозиції в деканат, і зазвичай всі вони задовольняються. В кімнатах дуже гарно, чисто, немає по 5-6 осіб чи двоповерхових ліжок, як у нас. А з третього курсу вони можуть жити самі, якщо захочуть.

- Світлано Іванівно, бачу, ви старалися вникати в усі аспекти життя американців?

- Програма у нас була дуже насичена. Інформаційно ми дуже забагатилися. Американці казали, що дуже багато задаємо запитань. Але нам дійсно все було цікаво, всі аспекти життя ньютонців. Мали можливість зустрітися з начальником департаменту освіти, директорами різних шкіл, із сенатором, були в сенаті. У Де-Мойні відвідали капітолій, де збираються їхні депутати і ухвалюються рішення. Це старовинна будівля, дуже гарна, якою пишаються.

- Світлано Іванівно, а які ще аспекти навчання вам сподобалися в американців?

- Дуже сподобалося, що в них є альтернативні школи. Наприклад, ми були у такій, називається "Чотири дуби". Це школа для дітей початкових і середніх класів, які не знаходять спільної мови з учителями, батьками, мають погану поведінку. Навчаються тут 3 місяці, максимум - до 10 місяців. Кажуть, більше не буває, бо у них там серйозний режим, і діти намагаються якнайшвидше звідти піти.

У них немає такого, як у нас - то вплив на батьків, то ще на когось. Коли директор написав подання, що не хочеш учитися, батьки мусять давати згоду на альтернативну школу, бо дуже великі штрафи доведеться платити, якщо дитина не відвідує школу.

Є альтернативні школи для дітей, яких не сприймає колектив. Там у класі осіб 15, і вони там почуваються комфортно, адже всі однакові. Такі школи знаходяться разом з коледжами. Тож діти можуть опановувати професію і вчитись.

- Ви весь час говорите про позитив, невже там усе так добре?

- Є в них і негативне, звичайно. Немає такого зв'язку з родинами, як у нас. Вони менше спілкуються між собою. Кожна сім'я живе відокремлено. Є дні, коли вони просто зустрічаються в клубах чи збираються на вечірки. А щоб просто хтось пішов до когось у гості - такого немає. Іще нас дуже вразило, якого високого значення вони надають громадській думці.

- Програма вашого перебування була розписана по годинах, а як проводили вільний час?

- Американці намагалися нам організувати і культурну програму. Були в Де-Мойні в ботанічному саду. Дуже красивий. Є там і заповідна зона, де живуть зубри й бізони. Бачили бізонів, зубри ховаються серед дерев.

У Ньютоні були в редакції місцевої газети. Це двоповерхове приміщення, є друкарня. У приймальні розкладено всі газети, які тут друкуються, і кожен безплатно може їх собі взяти.

Були на відправі в церкві, яку відвідує родина, що нас приймала. Півтори години служби, а потім усі спускаються на нижній поверх - щось на зразок кафе і якщо у когось день народження,  то приносять торт і пригощають усіх прихожан.

Відвідували також музеї.

- А що можете сказати про їхні магазини?

- Купити можна все, але промислові товари, в основному, бавовняні. Одягаються американці дуже скромно, діти взагалі якось неохайно, у нас би так у школу не пустили. Вчителі трохи краще, але такий собі спортивний стиль - одяг, у якому зручно.

- У нас тільки почали боротися з тютюнопалінням і розпиттям алкогольних напоїв у громадських місцях. А як у них?

- Скільки були у школах, на вулицях - не бачила нікого з цигаркою взагалі. Таке вра-ження, що в місті ніхто не палить. Жодної людини не бачила і з пляшкою пива в руках. Продаються алкогольні напої, але не бачила, щоб їх купували. Там є спеціальні казино і всякі бари, але вони винесені за межі міста. Там собі музика, танцюють відпочивають, а в місті - тихо.

- А як відпочиває молодь? Чи є шкільні вечори?

- У них такого немає. Є весняний і осінній бали для старшокласників, куди дівчата обов'язково повинні йти з хлопцем і в вечірній сукні. Викладачі чергують, і діти танцюють до ранку. Випускного у них теж немає. У них у школі до 200 випускників, то беруть в оренду мантії і просто вручають атестати.

- Світлано Іванівно, в американців усе так продумано, для нас це фантастика?

- Це абсолютно не казка. Люди вміють самі собі творити казку. Але стиль життя абсолютно інший, ніж у нас. Усе починається від побуту. Не можна сказати, що вони не приділяють увагу своєму харчуванню. Вони дуже перебірливі, намагаються вживати тільки натуральну їжу - м'ясо, а не, скажімо, котлети, “живі” йогурти, фрукти, овочі цілий рік. Рибу їдять мало, а перших страв узагалі не готують.

Ми запропонували зробити українську вечірку. Готували вареники, борщ, деруни. Їм дуже сподобалася наша їжа, але сказали, що ніколи б стільки часу на приготування не витрачали.

Родина, у які ми жили, -  Фредерік і Керол Крамери, пенсіонери, він колишній священик, а дружина - вчителька. Займаються громадською діяльністю, стараються бути серед людей. Керол входить до ради директорів по парках,  їздить у жіночу в’язницю, допомагає людям індіанського походження. Дуже толерантні і привітні люди. Тож враження від поїздки дуже позитивні - як в плані інформаційному, так і від самих американців.

Людмила СКОРОХОД.