Візитівка міста

Сміла – самоврядне міське поселення в центральній частині Черкаської області, розташоване на річці Тясмин та його притоці Срібрянці.

Сміла – місто обласного значення, адміністративний центр Смілянського району.

На її території в 3985 га мешкає 68,7 тис. чоловік.

Магістральні залізничні та шосейні дороги мають вихід до Києва, Москви, Дніпропетровська, Львова.

Відстань до обласного центру – 23 км., асфальтованою дорогою – 30 км.

Місто відноситься до міст з переважним значенням промислових та транспортних функцій.

В галузях господарської системи міста зайнято 29,7 тис.чоловік.

Легенда про Смілу

ЧЕРЕЗ ЛІС СТЕЖИНА

То не темна ніч надходить і не чорні хмари,

То на землі наддніпровські сунули татари.

Зібрав княжич своє військо і в похід пустився,

Над Тясмином в густім лісі табором спинився.

Довго княжич думав, де ж знайти стежину,

Щоб татарину до тилу вивести дружину.

Раптом, звідки не візьмися, між зелених в'язів

Появилася дівчина, стала перед князем.

Кулаками світлий княжич протирає очі —

Чи не мавка-лісовичка прийшла серед ночі?

Ні, не мавка тоді стала перед очі княжі —

Людським голосом дівчина своє слово каже:

• Знаю я крізь ліс, крізь хащу потайну стежину,

Можу нею я провести всю твою дружину.

А коли у небі місяць та й зайшов за хмару,

Повела вона дружину та й у тил татарам.

Не чекав захланний ворог нападу із тилу—

Пересилила дружина всю татарську силу.

Вміли русичі побити бісову личину,

Та не вміли вберегти від стріли дівчину...

...Ой, у тої дівчиноньки побіліли губи...

- Скажи, сестро, як ти звешся, скажи швидше, люба!..

Не дізнались славні хлопці, як дівчину звати,

Бо уста її ні слова не змогли сказати...

Так і вмерла без імення та дівчина мила,

Яку люди за сміливість називали Сміла.

А коли у тій місцині город збудували,

То на пам'ять про дівчину Смілою назвали.

Юрій Кругляк


Із сивої давнини, з красивих героїчних легенд постало наше місто, назване Смілою. Хто б не була та дівчина, що стала символом невмирущої сміливості, праг¬нення волі, жертовності й патріотизму, вона передала жителям міста у спадщину найкращі генетичні риси. А образ її увічнено в Гербі міста Сміли.

Перше поселення на річці Тясмині фіксується в історичних джерелах між 1533 і 1544 рр. Протягом віків місто мало різні назви: селище Яцьково-Тясмино, слобода Тясмин, містечко Тясмин і, нарешті, Сміла. Офіційною датою народження нашого міс¬та вважають 1542 рік. Привілей на Магде-бурзьке право надано йому ще 1773 року.

З писемних джерел, що дійшли до нас, відомо, що на початку XVI століття землі в басейні ріки Тясмин належали знатній ро¬дині черкаських землевласників Жубриків. 1533 року брацлавський землянин Юсько Тимкович випросив у Івана Жубрика грунти при впадінні річки Мідянки в Тясмин і за¬клав на місці урочища хутір. Татари кілька разів спустошували ці землі, але поселення відновлювалось. Виконавчим листом гос-подарського комісара Гарабурди від серп¬ня 1544 року привілей на селище Яцьково повертається боярину Стефану Жубрику.

1633 року польський гетьман Станіс¬лав Конецьпольський за 24 тисячі злотих купив у спадкоємиці Жубриків Христини ці землі, що дало йому змогу увійти до центру території Запорізького війська.

Під час визвольної війни 1648 - 1654 років під керівництвом Богдана Хмельни¬цького Тясмин (Сміла) стає сотенним міс¬течком Чигиринського полку (сотник Мисько Стринджа). Тут знаходилася резиденція гетьманича Тимоша - сина Б.Хмельниць¬кого.

У 1658 -1659 роках містечком володів полковник Данило Виговський, але вже 1660 року за Слободищенським трактатом Україна знову підпала під владу Речі Поспо¬литої. Тож друга половина XVII століття стала для Смілянщини суцільним лихо¬літтям: свавілля, битви, зради, повстання, набіги татар і турків, міжусобиці призвели до спустошення краю. За умовами "Вічного миру" між Росією і Польщею (1686 рік) землі між правим берегом Дніпра і лівим берегом Тясмина мали бути незаселеними. Але ро¬сійсько-польську угоду було розірвано 24 вересня 1709 року. Смілянщина дістається Ксаверію Любомирському. Згодом ця тери¬торія стає осередком гайдамацького руху, тут формуються загони, що громлять шлях¬ту Найбільшого розмаху боротьба набула весною та літом 1768 року під час Коліїв¬щини.

У 1787 році Сміла стає власністю князя Потьомкіна, відомого російського воєна¬чальника. Після його смерті маєток діста¬ється графу Олександру Самойлову.

З 1793 року Правобережна Україна входить до складу Російської держави. На цей час Сміла стає повітовим містечком, але через рік установи переводять до Черкас. З січня 1797 року Сміла стає міс¬течком Черкаського повіту.

Нова епоха розвитку містечка почи¬нається з 1838 року, коли воно стає влас¬ністю графині Софії Олександрівни Бобринської (у дівоцтві Самойлової). Цього Ж року граф Олексій Олексійович Бобринський (нащадок Катерини II і графа Григорія Орлова) будує тут одну з перших на півдні України цукроварню. Для розвитку міста потрібна була велика кількість людей. О.О.Бобринський у 1840 році переселяє до Сміли селян з Харківської, Орловської, Смоленської губерній.

Графи Бобринські були багатими землевласниками і цукрозаводчиками Росії, власниками й акціонерами борошняного виробництва, гірничозаводських об'єднань, були зв'язані з банками Росії і закор¬дону.

"Перехід Сміли у володіння графів Бобринських склав епоху в розвитку... містечка, адже послугував на користь не тільки жителів його, а й усього Черкаського повіту" (Л.Похилевич). Хоча порядком у місті і його благоустроєм юридично опікува¬лась міська управа, фактично розвиток Сміли відбувався коштом Бобринських.

Історичні потрясіння XX ст. - революції і світові війни - не обійшли місто стороною. Наприкінці 1903 року у місті створюється осередок Російської соціал-демократичної робочої партії, який ініціює проведення страйків та мітингів. А 1917 року в Смілі проголошено Радянську владу. На початку ж березня 1918 року місто захопили війська імперіалістичної Німеччини. Звільнення відбулось 9 січня 1920 року. І тільки по закінченні громадянської війни городяни взялися за відбудову зруйнованого місько-го господарства.

У 1932-1933 роках Сміла, як і вся Україна, пережила найжорстокіший голод, Пізніше містом прокотилися дві хвилі політичних репресій, які забрали тисячі життів смілян. Попри все місто відроджувалось і розквітало.

До початку Великої Вітчизняної війни Сміла - розвинене місто обласного підпорядкування з 35-тисячним населенням. Працює 14 промислових підприємств і 11 артілей промкооперації, 2 лікарні, 10 загальноосвітніх шкіл, механіко-технологічний технікум, 2 школи фабрично-заводського навчання. Центри культурно-освітньої роботи - 7 клубів, 5 бібліотек та 6 стаціонарних кіноустановок.


1972 Розпочато будівництво радіоприладного заводу.

1973 Проведено природний газ.

1980 –1990 Забудовано багатоповерхові житлові мікрорайони

№№ 13,49,53. Відкрито новий шляхопровід через залізничну колію Знам'янка-Миронівка. Створено Нижній парк.

2005 Сміла - місто обласного підпорядкування. Районний

центр. Населення - 69,8 тисячі осіб. 20 великих підприємств

різної форми власності. 354 малих підприємств, 3160 приватних підприємців. 204 магазини, 164 торговельні кіоски та павільйони, 61 підприємство громадського харчування, 124 об'єкти побутового обслуговування.

Транспортні перевезення на міських автобусних маршрутах здійснюють 5 підприємств.

Смілянський вузол поштового зв'язку "Укрпошта" має 9 відділень. Ємність діючих АТС на кінець року становитиме 16,6 тисяч номерів.